WoMo продовжує низку інтерв’ю з політиками, які працюють з гендерною тематикою у законодавстві. Цього разу ми поговорили з віцеспікеркою Верховної Ради України Оленою Кондратюк.

Олена Кондратюк — українська політикиня, була депутаткою парламенту VI, VII, VIII i IX скликань від партії “Батьківщина”. Нині співголова Міжфракційного депутатського об’єднання «Рівні можливості», ще у грудні 2011 року була однією з ініціаторів його заснування у Раді VI скликання. Це об’єднання у парламенті — одне з найстарших. Своєю метою воно декларує “просування гендерної рівності покращення становища жінок у суспільстві; надання політиці рівних можливостей цілеспрямованості та системності; об’єднання зусиль законодавчої та виконавчої влади та громадянського сектора щодо просування прав жінок”. Одна зі співзасновниць Українського жіночого конгресуОлена Кондратюк має ступінь кандидата історичних наук. Займалася дослідженням громадських рухів в Україні.

Мабуть, найбільш фундаментальне і популярне питання до парламентарів з тематики гендерної рівності — це ратифікація Стамбульської конвенції. На вашу думку, які перспективи, що це врешті відбудеться? І, можливо, найближчим часом?

Актуальне, але водночас і непросте питання. Адже на фоні пандемії коронавірусу та карантинних обмежень в усьому світі фіксується спалах насильства в сім’ї, жертвами стають в основному жінки та діти. На це звернув увагу й Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй Антоніу Гутерріш, коли говорив по жахливий глобальний сплеск насильства в часи пандемії. В Україні таких випадків також стало більше. На більш ніж 40% зросла кількість звернень до Національної поліції щодо домашнього насильства. На 80% стало більше звернень, які надходять від дітей. Це все викликає тривогу і потребує чіткої реакції правоохоронців, психологів, соціальних працівників, реакції суспільства.

Саме Стамбульська конвенція, яку ратифікували понад 30 країн Європи, дає конкретні механізми по боротьбі з домашнім насильством. Ратифікація та подальше впровадження положень Стамбульської конвенції сприятиме стабільному підходу до регулювання суспільних відносин у сфері захисту прав жінок. У результаті чого ми будемо мати впроваджені системні та комплексні заходи захисту прав постраждалих від насильства та домашнього насильства. Не менш важливим є те, що ратифікація Стамбульської конвенції убезпечить українське законодавство від політичних впливів, що можуть проявлятися у скасуванні чинних законів у сфері запобігання та протидії домашнього насильства та ін. Адже закон може змінюватися або ні, а гарантії, встановлені міжнародним актом, залишаються чинними без обмеженого часу дії. При цьому нові закони, які прийматимуться за умов ратифікації Стамбульської конвенції, не можуть суперечити їй.

Процес ратифікації Стамбульської конвенції буде залежати від відповідальної та злагодженої позиції уряду та парламенту. Нагадую, що парламентська більшість належить «Слузі народу». Тому саме від монобільшості, а також від позиції Президента, який формально і подає конвенцію на ратифікацію у Верховну Раду, залежить процес. Тому нам треба просувати це питання в трьох напрямках.

Свежие новости

Перше — це Офіс Президента. Ми очікуємо від Президента конкретних дій, спрямованих на ратифікацію Стамбульської конвенції. На мою думку, тут нам також не обійтися без підтримки Першої леді, як можливої амбасадорки ратифікації конвенції.

Друге – це робота з монобільшістю. Це лакмус для фракції більшості, котра заявляє про свої європейські перспективи і мала б взяти адвокацію на себе. Звичайно що проєвропейські фракції меншості —  фракції «Батьківщина», «ЄС», «Голос» — теж мають адвокувати та підтримати ратифікацію. 

Третє – робота з громадськими організаціями, громадянським суспільством та ЗМІ. Перш за все — спростування міфів, домислів та упередженостей в суспільстві відносно конвенції, яких вистачає.

Ми також очікуємо від Мінсоцполітики текст законопроєкту про Ратифікацію Стамбульської конвенції, яке чомусь з цим не надто поспішає.

Та й у нещодавній резолюції Європарламенту є конкретний пункт для України  — ратифікувати Стамбульську конвенцію з попередження та боротьби з домашнім насильством.

Нагадаю, що в минулому скликанні було прийнято 2 закони на виконання Стамбульської конвенції. Це Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також Закон «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульської конвенції)».

Чому норми про недопустимість сексистських висловлювань немає у регламенті Ради? Чи потрібно її туди внести?

Я переконана, що Верховній Раді потрібен новий порядок денний у вигляді нової етики відносин, дебатів, поведінки, цінностей. Це Етичний кодекс народного депутата як складова парламентської реформи і нашої нової програми змін в парламенті під назвою «Відкрита Рада». Про необхідність ухвалення такого кодексу говорилося й у звіті місії Європарламенту на чолі з Петом Коксом.

Читайте також: Є політики, які вважають, що прояви агресивної маскулінності — це шлях до свого електорату, — голова партії “Слуга народу”

До слова, нещодавно я провела онлайн-зустріч з колишнім президентом Європарламенту, паном Коксом, депутатом Європарламенту і доповідачем з питань України Міхаелем Ґалером. Я звернулася до наших європейських колег з проханням допомогти в розробці такого Кодексу відповідно до кращих європейських практик, і нам пообіцяли надати таку експертну підтримку.

Проте дуже важливо не лише ухвалити сам документ. Важливо, щоб він запрацював, як вимога у ставленні до себе та опонентів. Тобто починати треба із себе, власним прикладом. Така нова культура парламентської поведінки потребує сильного і справжнього лідерства. Ми, народні депутати та депутатки, маємо самі перш за все змінитися: відмовитися від політиканства, стереотипів, навчитися чути і поважати один одного, незалежно від статі. Маємо бути гідним прикладом для українців, створювати оті самі «good practices» та демонструвати рольові моделі недискримінаційної поведінки, коли гідність і права людини є найвищою цінністю, а не образи та приниження опонентів. Я переконана, що без поваги один до одного в сесійній залі та високої культури поведінки, у нас не буде поваги серед громадян і не буде довіри до Парламенту, як інституції.

Чи підтримуєте ви нещодавні депутатські ініціативи щодо введення терміну “сексизм” у законодавство?

Не лише підтримую, я є однією з ініціаторок таких законодавчих змін. На моє переконання, окрім культури та етики, з сексизмом потрібно боротися за допомогою реальних інструментів, включно з покаранням за таку поведінку й принизливі висловлювання на адресу колег і колежанок. Ми спільно з МФО «Рівні можливості» розробили законопроєкт про боротьбу з сексизмом. В ньому й даємо чітке визначення цьому поняттю, а також запроваджуємо адміністративну відповідальність за публічні прояви сексизму. Штрафи або громадські роботи, і навіть до 15 діб адмінарешту. Окрім того, пропонується відсторонювати народних депутатів від участі у 5 засіданнях Верховної Ради за сексизм.

Чесно кажучи, ще зовсім нещодавно не могло бути й мови навіть про подання таких законопроєктів на розгляд, проте часи змінюються. Я думаю, як тільки в стінах Ради з’являться перші реальні прецеденти притягнення народних обранців до відповідальності за сексизм, таких випадків приниження людської гідності за ознакою статті стане набагато менше.

Протягом 2020 року багато йшлося про те, що пандемія погіршила економічне становище жінок, і в Україні, зокрема, це також відчутно. Чи реально і чи не пізно зараз вдаватися до кризових законодавчих ініціатив і чи бачите ви в цьому потребу?

Об’єктивно, саме українські жінки першими взяли на себе удар пандемії. У сфері охорони здоров’я працює понад 82% жінок. Через пандемію постраждала освіта, культура, сфера соціальних послуг, де також більшість працівниць є жінками.

Також багато жінок-підприємниць, які працюють в малому та середньому бізнесі, опинилися в дуже непростих умовах. Весь час піднімаю питання необхідності виплати компенсацій ФОПам, допомоги найманим працівникам і працівницям, які постраждали від карантинних обмежень.

І таку компенсацію, відповідно до рішень Верховної Ради, Уряд виплачує. Мова йде про виплату в розмірі 8000 грн, яка здійснювалася минулого року і вже розпочалась зараз для малих підприємців тих областей, які перебувають в «червоній» зоні та змушені йти на локальні локдауни.

Я також неодноразово закликала урядовців розробити окремі програми допомоги жінкам з урахуванням принципів гендерно-орієнтованого бюджетування, допомоги для дітей. Бо окрім, власне, бізнесу в умовах пандемії, на жінку ще додатково лягає навантаження щодо догляду, навчання та виховання дітей через закриття дитячих садочків і шкіл, або їх переведення на дистанційне навчання. Догляд за хворими на COVID-19 рідними також почати лягає не плечі жінок. На жаль, такого підходу від цього Уряду ми досі не побачили. Хоча вже пройшов рік з моменту настання пандемії і багато прогресивних країн таку програму не тільки розробили, але вже і почали її впровадження. Тому закликаю Міністерство соціальної політики стати першою скрипкою щодо врегулювання цього питання.

Ми також маємо вкрай нагальну потребу залучати до допомоги жінкам-підприємницям соціально-відповідальний бізнес і донорів. Нещодавно спільно з проєктом «Я зможу» ініціювали акцію збору коштів для того, щоб допомогти таким жінкам знайти в собі сили рухатися далі. Відчути впевненість та підтримку і не лише втримати на плаву свою невеличку справу, але й можливо переосмислити її, надати нової енергії під час пандемії COVID-19. Бо ж такі надзвичайні і глобальні події, які змінюють світ, це ж не лише труднощі та виклики, це й нові можливості.

Водночас ми бачимо, що ситуація з економічним становищем жінок є непростою. Повертаючись до згаданої резолюції Європарламенту, варто нагадати, що наші європейські партнери окремо вказали на відчутний  розрив в оплаті праці, який існує в Україні. Наші жінки на практиці часто стикаються з такою несправедливістю. За оцінками ООН, жінки в Україні отримують на 22% менше, ніж чоловіки, а гендерний розрив в пенсійному забезпеченні — понад 30%.

Днями вийшла нова доповідь щодо Глобального індексу гендерних розривів Світового економічного форуму. На жаль, станом на 2021 рік Україна втратила 15 позицій в цьому індексі та опинилася на 74 місці в світі.

Нас випереджають Об’єднані Арабські Емірати які наростили одразу 48 позицій в рейтингу, а також Монголія, Гондурас, Чилі, Ботсвана, Уганда, Бангладеш та інші країни. Це дуже серйозний сигнал для Уряду і для Верховної Ради про те, що в питанні забезпечення рівних прав і можливостей жінок на участь в політиці, в економічній активності, в доступі до охорони здоров’я та освіти у нас є серйозні проблеми, які потрібно негайно вирішувати. Інакше цей регрес може стати незворотнім. Нова реальність потребує від нас якісно нових, системних та ефективних рішень і нестандартних підходів для того, щоб рівність жінок і чоловіків в усіх сферах була наповнена реальним і практичним змістом.

Спеціально для WoMo інтерв’ю підготувала Анастасія Багаліка



Источник